Зміст



Український менталітет

ілюзії – міфи – реальність

Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.  (українською мовою) 
Київ,  видавницво "Подоліна", 2008 р. (російською мовою) 

 

 
Сармати
Фото Оксаны Цеацуры
     Сарматські племена (роксолани, язиги, алани й ін.) домінували на території України з ІІІ ст. до н. е.  по ІІІ ст. н. е. Прийшли вони з південно-уральських степів, облаштувалися на північному сході від скіфів. У середині ІІІ ст. н. е. їх змели германські племена (готи). Частина сарматів ввійшла до складу готської держави Германаріха, частина "попросила притулку" у праслов'ян Черняхівської культури, інші відійшли за Дон. Остаточно зім'яли сарматів гуни: кого змогли – винищили, інших – асимілювали.

За 600 років сармати значною мірою вплинули на світогляд народностей в ареалі свого перебування. Як – це ми зараз і з'ясуємо.
 

          Національність

 Сармати – "родичі" скіфів. Антропологічний тип і тих і інших схожий.

           Мова

 Як пише Геродот, „савромати розмовляють скіфською мовою, але з давніх часів перекрученою”.

 
         
Військова справа

 Сармати, як і скіфи, – це народ-армія, де все чоловіче населення було військовозобов'язаним. Античні автори завжди підкреслювали агресивність сарматів, їхню войовничість.

Зі скіфами сармати воювали і як вороги, і як союзники. В мирний час поділяли зони впливу й учиняли набіги на праслов'янські села, на землі понтійського царя Мітрідата, на античні поліси (Ольвію, Тіру, Ніконій). Із сарматами вела постійні війни Римська імперія.

Незважаючи на те, що домінувала у війську сарматів кіннота, у воєнній тактиці вони дещо відрізнялися від своїх попередників. Кіммерійці та скіфи мали легку кінноту, сармати важку: їхні коні були не швидкі, але надзвичайно витривалі. І якщо кіммерійці й скіфи стрімко мчали повз супротивника й обсипали його зливою стріл, то сармати йшли в лобову атаку. Користувалися вони й більш довгим мечем – 70– 110 см.
 

          Побут

 Основою суспільного устрою сарматів була родова община, утворена групою споріднених сімей. Жили вони табором, у наметах, які нагадують юрти монголів. Міст, принаймні на території України, у них не було. Взимку намети вони утеплювали, ні землянок, ні інших стаціонарних жител не будували. Це був народ кочовий – залишалися вони на одному місці доти, допоки худоба не з’їдала траву. Потім пересувалися на інше місце. При цьому кожне плем'я мало свою територію, вихід за межі якої спричиняв міжплемінні військові сутички. Харчувалися сармати м'ясом, сиром, молоком. Розводили коней і овець – тварин, які попори часті переміщення не втрачали вагу. Ховаючи померлих, вони  клали поруч із ними речі, якими ті користувалися за життя: чоловікам – зброю, кубки з вином; жінкам – прикраси, дзеркальця, голки.
 

          Економіка

 Основу сарматської "економіки" становили війна й грабіжництво. Нападаючи на степових селян і мешканців грецьких полісів, вони їх оббирали і забирали в рабство здорових міцних чоловіків.

Сармати не цуралися й ремесел: вичиняли шкіру, шили з неї одяг, сагайдаки, шоломи; щось там ткали, ліпили… Вони вміли добувати й обробляти метали – ливарники відливали казани, дзеркала, металеві частини кінської збруї; ковалі кували залізні мечі, кинджали; ювеліри із золота й срібла виготовляли прикраси.

Сармати досить активно підторговували – трохи шкірами, трохи виробами ремісників. Але головна стаття їхнього експорту – раби, які "розмитнювалися" у Греції, Римі, на Близькому Сході, й навіть в Індії та Китаї.
 

          Релігія

У релігійних поглядах сарматів панівними були культи сонця й вогню. Вже згодом вони перейняли від скіфів традицію поклоніння мечу.

І, як і скіфи, мали свої аналоги грецьких богів. Серед них і Афродіта-Аргімпаса, якій навіть зводили святилища. Ці споруди мали форму кола й були свого роду духовним центром, що єднав кочовиків на певний час. Складалося святилище з валу й жертовника. Відомостей про людські жертвоприношення немає. Безсумнівно, у цих святилищах, крім принесення в жертву богині Кохання тварин, сармати проводили еротичні культові ритуали. Як греки біля вівтарів храмів Афродіти.  
 

          Культура

 Сармати полюбляли користуватися гарним посудом – амфорами, червонолаковими глечиками, розмальованими тарелями, кубками. Цей посуд їм постачали греки – адже їхні власні керамічні вироби були досить примітивні.

Сармати обожнювали ювелірні прикраси. Оскільки невід’ємною складовою частиною життя цих кочівників була тварина, це позначилося на їхній культурі – сарматські золоті й срібні вироби виконані в так званому звіриному стилі: на зброї, речах домашнього вжитку, кінській упряжі є багато зображень барсів, пантер, вовків, ведмедів, оленів, козлів, кабанів, орлів, баранів, коней. Фігурки стилізовані, повні динаміки й експресії. Розповсюдженими сюжетами були сутички диких тварин.

Також на сарматських золотих виробах часто зображено Ерота та його дружину – Психею.
 

          Писемність

 Своєї писемності сармати не мали. Так само як і чужої.
 

          Сарматські амазонки

 Як бачимо, сармати майже в усьому нагадують скіфів. Навіщо ж тоді в цій книзі їх виділено в окремий розділ? Адже можна було й тих і інших степових кочовиків об'єднати в главу "скіфо-сармати" й не морочити читачеві зайвий раз голову. Чи не правда?

Так, можна. Було б. Якби не...  Фото Оксаны Цеацуры

Якби не сарматські жінки. Вони заслуговують на те, щоб поговорити про них окремо.

Особливістю сарматського соціального устрою була гінекократія – високе становище у суспільстві жінок, свого роду матріархат. Сарматські жінки не лише підтримували лад у господарстві й виховували дітей. У "Путівнику" Скілакса Каріандського є відомості, що сарматські жінки часто тримали в своїх руках кермо влади. Це підтверджують і записи Поліена (ІІ ст. н. е.), який розповідає про ватажків сарматських племен – цариць Тіргатао й Амагі.  

Сарматки були воїнами нарівні з чоловіками. В могилу померлої жінки, навіть дівчинки, крім прикрас клали зброю. А родинні поховання формувалися навколо могили жінки, яку вважали праматір'ю.

Античні автори повідомляли, що сарматки були чудовими вершницями,  вправно метали дротики й стріляли з луків. Тобто дами були вельми емансиповані, незалежні, на рівних брали участь у військових "розбірках". Обожнювали полювати, виїжджали "на кабана" іноді з чоловіками, а вряди-годи й без них.

Усе це їхнім сусідам грекам, які сприймали жінку лише як служницю, здавалося таким неймовірним, що вони складали про сарматок легенди. Зокрема, про загадкових амазонок. Ось одна з них, яку записав Геродот.

Про савроматів розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками.., тоді, кажуть, елліни, після перемоги на Фермодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали, як користатися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Зарізавши чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру. І так вони прибули на Меотидське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі в глиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства.

Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем'я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившися, вони вирішили більше не в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять. Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок.

Пішли туди юнаки і робили, як їм було доручено. Отже, коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони перестали звертати на них увагу. Так із дня на день один табір наближувався до іншого. Юнаки, як і амазонки, не мали з собою нічого іншого, крім зброї та своїх коней. І вони жили так само, як і ті, їздили на полювання і робили наскоки. 
        Амазонки в середині дня звичайно робили ось що. Вони розходилися по одній, по дві, окремо одна від одної для природних потреб. Побачивши це, і скіфи почали робити так само. Якось, коли одна з них відійшла від інших, юнак зовсім наблизився до неї, і амазонка не відштовхнула його, але дозволила йому з'єднатися з нею. Вони не могли розмовляти один із одним (не могли порозумітися словами), але амазонка вказала йому рукою прийти наступного дня на це саме місце і привести з собою ще іншого, щоб їх було двоє, і що вона приведе з собою ще іншу. Юнак повернувся і розповів про все це своїм товаришам. Наступного дня на те місце прийшов він і привів із собою іншого. Там він знайшов амазонку, що чекала на нього разом із іншою, і всі інші юнаки, коли довідалися про це, почали зустрічатися з іншими амазонками.
       Потім вони об'єднали обидва табори і почали жити разом, і кожен із них мав за свою жінку ту, з якою він уперше з'єднався
.

Ось така дивна розповідь.

Сарматські жінки відрізнялися від "слабкої статі" сусідніх народностей не лише войовничістю й властолюбством, але й пристрастю до гарного одягу. Чого тільки не було у вбранні знатної сарматки! І золота діадема, й сережки, і намисто, і всілякі прикраси з коштовним і напівкоштовним камінням – рубіном, гранатом, сердоліком, бірюзою.

Як приклад можна навести опис сарматського вбрання з поховання в селі Ковалівка під Миколаєвом: довга сукня з вузькими рукавами з червоної тканини на кшталт репсу, розшита дрібними золотими лусками й намистинками зі скла, агата, халцедону, прикрашена широкою смугою пишного орнаменту золотого шиття. Поперек грудей – ряд золотих лусок із емалевою інкрустацією. Поверх сукні – синя свита із широкими рукавами. Її краї оторочені широкими смугами з безлічі дрібних сплющених шматочків золота різної форми. Свита застібалася двома золотими фібулами у вигляді жука-скарабея, виготовленого з напівкоштовного каміння. Дрібними золотими лусками були розшиті туфлі, безліччю скляних бісеринок – манжети шароварів. Вбрання доповнювали золоті браслети й низки намиста з рубіновими вставками, золоті сережки й діадема з напівкоштовного каміння. 

Нічого собі! Такого багатого й зі смаком підібраного одягу не було навіть у грекинь! А в греків – не було таких дивовижних жінок.
 

          Менталітет

Фото Оксаны Цеацуры Так хто ж вони, сармати, безпосередні учасники формування східнослов'янських націй і східнослов'янського менталітету?

По суті – як і скіфи: грабіжники та шибеники. Їхні постійні набіги й вимоги платити надмірну данину вкрай згубно позначилися на розвитку землеробських племен. Сарматське свавілля зробило життя останніх до того нестерпним, що значна їхня частина пішла подалі на північ, до Десни, так би мовити в Чернігівську область.

 Римляни зовнішність сарматів описували так: "Люте обличчя, грубий голос, ні волосся, ні борода не стрижені". Цікаве спостереження, що допоможе збагнути психологію сарматів, повідомляє історик Аріан, один із прокураторів Римської імперії, який часто з ними воював, а тому знав їх не із розповідей: "Їхніх коней спочатку важко розігнати, зате вони витримують яке завгодно навантаження; й тоді можна бачити, як жвавий, кремезний і дорідний кінь знесилюється, а ця мала шолудива шкапчина спочатку переганяє того, а потім залишає далеко позаду".

Але це сказано не про людей, про коней. Здавалося б, до чого тут сармати?

Людина заводить собаку, схожу на себе за характером. Добрий – доброго, злий – злого. Сармати заводили "схожих на себе за характером" коней. Звідси й виходить, що вони – "довго запрягали", але надалі перли так, що не зупинити.  "Розгойдування" – типова сарматська риса.

Найбільший скарб сарматів – їхні жінки. Саме слово "сармат" у перекладі означає "підвладний жінці". Дами воювали пліч-о-пліч із чоловіками й не дуже прагнули до споконвічної жіночої мрії – осілості й стабільності. Тому й не залишили по собі ні облаштованих поселень, ні інших свідчень тихого сімейного життя. Чи не від них у східних слов'ян повелося: чоловік – голова, жінка – шия, куди поверне – туди й буде? Чи не від сарматських амазонок до наших перейшли риси, не властиві ні європейкам, ні азіаткам: норовистість, непокора, здатність поставити на місце і чоловіка, і пана, і султана? Чи не від сарматських модниць до наших перейшов вишуканий смак у доборі одягу?  Адже європейські жінки, при всіх їхніх можливостях, одягаються все-таки досить просто. Про американок я взагалі мовчу. А одяг людини нам безпомилково розповість про менталітет її власника, чи не так? 

Самобутні звичаї й традиції сарматів, як "гарні", так і "погані", безсумнівно немало вплинули на звичаї й традиції народів, що жили поруч із ними. Зокрема й на звичаї слов'ян. Недарма шляхта Речі Посполитої гордовито наголошувала, що її коріння – сарматське, польські аристократи бажали, щоб художники зображували їх у стилі "а-ля сармат". У мистецтвознавстві є навіть особливий термін – "сарматський портрет". Та й Богдан Хмельницький "скромно" йменував себе сарматським князем. Як вважають лінгвісти, від сарматів в українській мові збереглося багато слів. Наприклад: дбати, тримати, катувати, Дунай, Дніпро, Дністер, Дон та інші. Специфічне українське "Ґ", якого немає ні в російській, ні в інших слов'янських мовах, – сарматське.        
 
 


 

 

Олександр Стражний
Український менталітет
Ілюзії – міфи – реальність
  
Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.