Зміст



Український менталітет

ілюзії – міфи – реальність

Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.  (українською мовою) 
Київ,  видавницво "Подоліна", 2008 р. (російською мовою) 

 
Кіммерійці


       
Кіммерійці хазяйнували на території України близько 500 років – з XІ до VІ ст. до нашої ери.  Чого набули від них пращури українців? І чи "прихопили"  взагалі щось? Якщо так, то чи залишилося це щось у джентльменському наборі сучасного українця?

Насамперед розберімося, хто такі кіммерійці і який у них був менталітет.

Кіммерійці – перший зі східноєвропейських народів, назва якого завдяки Гомеру стала відома. В "Одіссеї" поет розташовує їх десь на Крайній Півночі. Геродот уточнює: жили кіммерійці не лише на Півночі, але й біля Понту Евксинського. А на думку сучасних істориків, вони займали всю територію нинішньої України – від Карпат до Донецької області. Прибули ці племена з Ірану, давньоіранською мовою слово "кіммерійці" означає "рухливий загін кочового населення".

Головне заняття цього "рухливого загону" – розбій. Кіммерійці – яскраво виражений агресивний етнос. Вони, не замислюючись, ішли в бій з численнішим від них супротивником, розбивали його й грабували поселення. В боротьбі з кіммерійцями зазнали поразки Фрігія, Лідія, Віфінія; під їхні зухвалі набіги тривалий час підпадали грецькі міста Малої Азії. У 714 р. до н. е.  кіммерійці знахабніли остаточно – вдерлися в Урарту, наймогутнішу державу Передньої Азії, яка володіла Північною Месопотамією, Сирією, Закавказзям, нинішніми турецькими й іранськими територіями. Проти кіммерійців з усієї Азії були зібрані війська. Однак вони завдали цій надзвичайно потужній силі нищівної поразки.

Завдяки чому кіммерійці здобували перемоги? Наважусь припустити, не в останню чергу завдяки своєму менталітету. У той час як військове мистецтво їхніх близьких і далеких сусідів базувалося на вишколі та дисципліні, ментальність, а отже, і військова тактика кіммерійців відрізнялися анархізмом, нахабністю, розгнузданістю. Кіммерійські воїни – холерики, психопати, поводили себе настільки зухвало, безцеремонно й непередбачливо, що заганяли в глухий кут навіть найбрутальніших хамів. Також вони перемагали завдяки незвичній для свого часу тактиці, в основі якої була рухливість. Їхні війська не мали піхоти, а складалося виключно з кінних загонів лучників. Таке військо було надзвичайно маневреним, а стрілецька зброя відрізнялася небаченою  далекобійністю й пробивною силою. Обстріл проводився на скачу, причому не через голову коней, а у зворотному напрямку. Це – фірмовий стиль кіммерійців: коні, що неслися стрімголов від небезпеки, не потребували віжок, їхній лет скеровували лише ноги вершників – загін вихором мчав повз супротивника, а злива стріл скошувала ворога на смерть.  

Ось чому громіздкі, добре екіпіровані війська ніяк не могли їх здолати. Цю тактику від кіммерійців перейняли скіфи, які й витіснили їх з "українських" земель – частина кіммерійських племен пішла у найми до своїх колишніх ворогів, частина відкочувала в лісостепові райони, де асимілювалася з осілим землеробським населенням і склала одну з ланок формування слов'ян.

У цій книзі ми згадаємо про кіммерійців ще не раз. А поки що, забігаючи наперед, зазначу, що їхня тактика бою увійшла до арсеналу наступних поколінь, що мешкали на цих територіях, і не лише скіфів, але й венедів, склавинів, антів. І, певною мірою, запорізьких козаків, чиї набіги завжди вирізнялися раптовістю, зухвалістю, непередбаченістю. Саме цей стиль військової тактики взяв на озброєння безстрашний "невловимий месник" – Нестор Махно.
 
 


 

 

Олександр Стражний
Український менталітет
Ілюзії – міфи – реальність
  
Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.