Зміст



Український менталітет

ілюзії – міфи – реальність

Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.  (українською мовою) 
Київ,  видавницво "Подоліна", 2008 р. (російською мовою) 

 

Архетипи стародавніх племен Придніпров'я


        Суперечки про те, від якого часу починати відлік української історії, нескінченні. Немає судді й у полеміці, коли, власне, з'явилися українці. Як ми вже з’ясували, для нашої теми це не вельми суттєво. Адже нація – то своєрідна сукупність усіх минулих поколінь, які передали своїм нащадкам "вкриті мороком" стародавні архетипи.  

Щоб не помилитися й не проґавити чогось важливого, давайте почнемо відлік формування цих архетипів з дуже, ну дуже далеких часів. Пам’ятаєте, був такий фільм – "Мільйон років до нашої ери"? Ось від цього мільйона й почнемо.            

Мільйон років до нашої ери

        "Очевидці" стверджують, що людина оселилася на території сучасної України мільйон років тому. Власне, людиною вона ще не була. Вона була австралопітеком, а це, погодьтеся, не зовсім наша людина.  

Проте саме тоді, у той мільйон років до нашої ери, й сформувалися найбільш стійкі архетипи загальнолюдського менталітету. Радше не архетипи, інстинкти: виживання, продовження роду, захист від ворогів, жадоба влади, агресія, страх перед майбутнім, прагнення умикнути те, що погано лежить, або те, що яскраво блищить. Ці базисні установки спільні для ментальності всіх людей і всіх націй, що живуть на планеті Земля. Іншими словами, український менталітет загалом мало чим відрізняється не лише від російського, японського або гондураського, але й від менталітету пітекантропа, який жив 500 тисяч років тому.
 

Льодовиковий період

 За 150 тисяч років до Р. Х., кажуть, відбулося перше різке похолодання. То й що, жити на Землі стало гірше? Хто його знає. Важче – це точно. Хоча, можливо, дещо безпечніше. Нарешті повимирали ці настирливі динозаври, кудись із наших земель поділися леви, крокодили, величезні павучища. Зате з'явилися смачні мамонти, неповороткі волохаті носороги. І риби можна наловити досхочу. Холодно, правда... Що ж, нікуди не дінешся.

У льодовиковий період людство (вірніше неандертальство, що сформувалося 70 тисяч років тому), ймовірніше за все, й почало різнитися за ментальністю. Ті щасливчики, котрі спромоглися народитися в Африці, жили в теплі і, так би мовити, у затишку. Відпочивали під пальмами і жували банани. Власне, як і тепер. А їхнім північним родичам хоч-не-хоч довелося опанувати виготовлення сокир, стріл, списів, ножів, шкіротерок. Вони були змушені навчитися добувати й підтримувати вогонь, шити одяг, засвоїти стратегію мисливської вправності. Уже тоді, ймовірно, плем'я поділялося на кравців, рибалок, збиральниць плодів, кухарів, замовлявників ран, тощо. А ледарі, яких вистачало за всіх часів, прикрашали стіни печер мистецтвом.

 У палеоліті (50–40 тисяч років тому) людина остаточно стала людиною. Вона навчилася виразно говорити, складати пісні, а, можливо, й вірші, вклонялася тим силам, від яких залежало її життя –  вогню, воді, землі, сонцю. З'явилися цілі "співтовариства професій" – повитух, шептух, мисливців, воїнів, чаклунів. Загалом, жила тоді людина в комуністичному минулому – ні тобі приватної власності, ні грошей, ні навіть родини: від кожного за здібностями, кожному – за потребами. Ну, не кожному, ясна річ. Це від пересічних одноплемінників за здібностями, а за потребами, як і має бути при комунізмі, вождеві.

У льодовиковий період панцир криги на території України не опускався нижче межі, на якій нині розташовані міста Львів – Житомир – Київ – Полтава – Суми. У цій природній зоні людина формувалася в умовах важкої боротьби з холодом і голодом. Що змушувало її, на противагу мешканцям Півдня, напружувати розум, вивертатися й вигадувати всілякі хитрощі. А коли льодовик розтанув (близько XІV тисячоліття до н. е.), почався "всесвітній потоп". Однак навряд чи, як описано в Біблії, вода затопила всю Землю – вона впадинами зринула до океанів, перетворила озера в моря й утворила повноводні ріки. Тут, на межі льодовика – території з буйною рослинністю, джерелами цілющої чистої води виникли ідеальні умови для фізичного й духовного розвитку аборигенів. Тут не було виснажливої спеки Півдня, тут не було безжалісного холоду Півночи. Зрештою, завдяки унікальним природним умовам, тут утворився багатий чорнозем. Саме на цій території людина опинилася в ареалі бурхливого розквіту життя

Про що тоді вона думала? Про що мріяла, чому раділа, що ненавиділа?  

Як вважає Карл Юнг, людина в той час, в принципі, і думала, й діяла  так само, як і ми.  Незважаючи на те, що для неї все визначалося духами й чаклунством, а для нас – природними явищами, алгоритми її мислення, як такі,  мало чим відрізнялися від наших. Вірніше, це наші мало чим відрізняються від її.

Чи правомірно починати відлік українського менталітету з тих далеких часів?

Я звернувся із цим запитанням до старшого наукового співробітника Інституту археології Національної Академії Наук України Валентини Володимирівни Крапивиної. Ось що вона відповіла:

"Чомусь вважають, що наша культура починається з Трипілля. Це не так. Вона бере початок із палеоліту, близько 50 тисяч років тому. У Київському музеї археології зберігаються розфарбовані кістки мамонта. Раніше вважали, що цим кісткам поклонялися – на них був певний малюнок. Але що це насправді, з'ясував Сергій Миколайович Бібіков. Він зробив трасологічне дослідження, яке показало, що це – музичні інструменти. Дотепер північні народи грають на дуже схожих. Населення епохи палеоліту було куди розвиненішим, ніж ми собі це уявляємо. Було в них своє мистецтво, в усіх його проявах – і пластичне, і живопис, і музика. І все це безпосередньо впливало на побут. Люди цим жили. Безсумнівно, наша культура існувала вже тоді". 
 

 

 

Олександр Стражний
Український менталітет
Ілюзії – міфи – реальність
  
Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.