Зміст



Український менталітет

ілюзії – міфи – реальність


Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.  (українською мовою) 
Київ,  видавницво "Подоліна", 2008 р. (російською мовою) 

                                                                            
                                                                                         
 Передмова

          Кажуть, що росіяни, українці й білоруси – один народ, а їхні правителі – інший.
Начебто із правителями більш-менш зрозуміло. А з народом? Чи справді ми "однакові"? Або все-таки різні? Хто такий українець? Чим він різниться від росіянина, поляка, француза? Які в його ментальності козирі? А які масті биті?

Щоб знайти відповіді на ці питання, я заходився порпатися в літературі. І виявив, що науково-популярних видань про український менталітет не існує. Точніше, вони начебто є, однак... Однак ці публікації, умовно кажучи, поділяються на три типи.  

Перший я б назвав так: параноїдально-патріотичні мантри. Щось на кшталт "москалі пішли від Мосоха, а козаки від першого сина Яфета – Гомера". Круто, чи не так? Одне слово, Україна – батьківщина слонів. Ну, як не слонів, то принаймні найрозумніших, найхитріших мавп.

Другий напрямок діаметрально протилежний. Його головна думка така: українець – це маргінал, людина, невротизована комплексом меншовартості, незатребуваності, нереалізованості... У подібних дослідженнях, причому своїх же, українських авторів, червоною ниткою проходить висновок: "нас гнобили, гноблять і гнобити будуть".  

І третій варіант публікацій на цю тему – глибокодумні філософські трактати, в яких годі що-небудь зрозуміти.

Виявляється, навіть тепер, у ХХІ столітті, в українській культурі немає чіткого уявлення про те, що ж таке національний менталітет. Скажемо прямо: ми себе не знаємо! А не знаючи – не розуміємо. 

Що ж, не знайшовши відповіді на це питання, я вирішив відповісти на нього сам. Причому намагався бути неупередженим, не висувати якихось власних гіпотез, а об`єктивно (наскільки це можливо) описати все, як є.

 Така позиція є заздалегідь програшною. Під час поділу нації на бютівців – регіоналів, помаранчевих – блакитних, свідомих – російськомовних для успіху цієї книги авторові варто було б, ймовірно, прийняти стиль мислення однієї зі сторін: або тієї, котра переконана, що на дискотеках треба танцювати винятково гопака, або тієї, котра ревно вірить телеканалу "Россія". Прибийся до однієї з партій – і вона визнає тебе своїм, тоді як інша закидає гнилими яблуками. В усякому разі, наживши ворогів, автор би, ймовірно, знайшов і чимало прихильників. Однак, дотримуючись неупередженої думки про цей непростий предмет, він ризикує наскочити на пихате презирство як з одного, так і з іншого боку.

І все ж, Платон мені друг, але істина дорожча. Тим більше гола. Її-бо вам я й маю намір запропонувати.
 

Що таке менталітет

Ментальність – поняття, яке важко збагнути.  Воно майже не піддається раціональному тлумаченню. Це не загальноприйняті правила й звичаї, не традиції, не мова, не світогляд. Це щось таке, що відчувається, але не усвідомлюється. Однак включає в себе й загальноприйняті правила та звичаї, й традиції, й мову, й світогляд.

У минулому дослідження ментальності знаходили практичне застосування в роботі спецслужб з підготовки агентури для роботи за кордоном, нині – у діяльності політиків і торговельних менеджерів, які прагнуть нав'язати тому або іншому соціальному прошарку свої гербалайфи, енерджайзери та інші голлівудські "цінності".

Для виявлення тих чи інших національних психологічних рис і поведінкових стереотипів чітко розробленої наукової методології не існує. Немає й стислого, зрозумілого визначення поняття „ментальність” – у чотиритомному Словнику російської мови навіть слова такого немає.

У Великому Енциклопедичному словнику менталітет трактується як склад думок, сукупність розумових навичок і духовних установок, притаманних окремій людині або якійсь суспільній групі. У Тлумачному словнику Ожегова ментальність окреслено як світосприйняття й "розумонастрій". У Словнику іноземних слів це явище визначається як мислення, душевний склад, глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, яка включає й несвідоме.

В цілому, що таке ментальність, начебто ясно. Це – певна сукупність цінностей, звичок, не завжди усвідомлена система координат, психологічних алгоритмів, які формують погляд людини або групи осіб на навколишню дійсність й, відповідно, визначають її (їх) поведінку.

За вивчення цієї нині модної теми взялися давно. Вперше ідея колективної ментальності зустрічається в книзі Алексиса де Токвіля "Демократія в Америці" (1835). Досліджуючи суспільну свідомість США, автор показав забобони, звички й омани, властиві американському суспільству. З них і складався, на його думку, національний американський характер.

Поняття ментальності жваво обговорювалося європейськими мислителями ХХ ст. Наприклад, історики групи "Анналів" розглядали менталітет як заряд духовного досвіду, що вершить історію.

Особливий внесок у розвиток уявлень про людську психіку зробив Зигмунд Фрейд. Він переконливо довів, що з двох її сфер, вочевидь спільних і для ментальності, – свідомої й підсвідомої, визначальною є підсвідома.  

Одні люди суворо дотримуються своїх життєвих принципів, власної системи координат, але далеко не завжди можуть об'єктивно оцінити як себе, так і свою поведінку. Інші взагалі ні над чим таким не замислюються, поводяться інтуїтивно, керуються хтозна-чим, і тому роблять багато кроків в "нікуди". Але ж можна рухатися не наосліп, усвідомлено, ввімкнути, так би мовити, ліхтарик. За Фрейдом, щоби усвідомити якийсь образ, почуття або уявлення, треба його вербалізувати – тобто втілити в словесну оболонку. Отож, у цій книзі ми й будемо втілювати в словесну оболонку щось малоусвідомлене – український менталітет – і він, сподіваюсь, стане для нас більш зрозумілим. Також сподіваюся, що мої висновки ви порівняєте зі своїм життєвим досвідом, відштовхнетеся від тексту й зробите власні висновки, які, можливо, істотно різнитимуться  від моїх.

Отже – менталітет. Це надбання кожної окремої людини. Коли він спільний для якоїсь групи, сформований професією, манерою життя або етносом, ми говоримо про менталітет торгівця, міліціонера, уболівальника, будівника комунізму, француза, українця. Цією групою може бути родина, покоління, мешканці цілого континенту або все населення планети. Менталітет може бути чоловічим або жіночим.

 Поняття групового менталітету (колективного підсвідомого) одержало визнання завдяки працям швейцарського психіатра Карла Густава Юнга. За Юнгом зміст особистого підсвідомого формується протягом життя людини, але для виникнення колективного підсвідомого одного життя замало. Колективне підсвідоме – це своєрідні інстинкти, які складаються з так званих архетипів, які виринають з глибини психічних несвідомих утворень. Вони присутні в генах і передаються з покоління в покоління.

"Архетипи, чия найглибша природа недосяжна досвіду, є осадом психічної діяльності всієї лінії пращурів, мільйон разів повтореним накопиченим досвідом органічного життя взагалі. У цих архетипах, таким чином, втілено весь досвід, який мав місце на цій планеті з первісних часів, – писав Юнг. – Архетипи, як русла рік, висихають, коли вода залишає їх. Але вони можуть наповнитися знову вируючим повноводним потоком".

 Юнг не втомлювався підкреслювати стихійність, спонтанність архетипів, які проявляють себе незалежно від волі або свідомості, вистрибують де хочуть і коли хочуть. Юнг наполягав на тому, що людина знаходиться під їхнім впливом до такої міри, що й уявити собі не може. Особливо сучасна, прагматик і логік, далека від усвідомлення того, наскільки нею керують ірраціональні сили. Вона підвладна їм не менше, ніж первісна людина, яка на відміну від нас, розуміла, що перебуває в царстві потойбічних впливів.

Архетипів нескінченна безліч. Вони не обмежені лише тими, які я опишу в цій книзі. Архетипи виявляють себе завжди й скрізь. Але вочевидь вони розпізнаються в періоди криз – повною мірою, як русла висохлих рік, наповнюються вируючим повноводним потоком під час війн, лихоліть, перебудов і революцій.

Для того щоб розібратися в архетипах українського менталітету, ми зануримося в історію народів, які споконвіку жили на території України й сформували українську ментальність.   

Але насамперед ми маємо відповісти на питання: кого вважати українцем?
 

Кого вважати українцем

Сидить негр, читає газету українською мовою.
До нього підходить чоловік у вишиванці, з довгими вусами й оселедцем. 

Тю, – каже чоловік, – ти шо, може, скажеш, шо ти українець? 
Так, – відповідає негр, – я українець. 
Отакої... українець... А я ж тоді хто? 
А хто тебе зна... Може, жид, а може, москаль.

Анекдот                    

Я не випадково сформулював запитання так: кого вважати українцем? Жодної каверзи в ньому немає і, з огляду на наявність у багатьох громадян України подвійної або багатошарової самоідентифікації, відповідей на нього безліч.

Отже, кого ж усе-таки вважати українцем? Людину, батьки якої українці? Кого завгодно, аби тільки він був громадянином України? Або лише того, хто розмовляє українською? А як бути з тими, для кого рідна мова російська? Вони – чужі? Вигнати їх із пісочниці? А в українця, що є громадянином Канади, менталітет який, український чи канадський? Що ми скажемо про єврея, котрий усе життя мешкає в Україні, чудово володіє українською мовою і є головним редактором одного з найкращих українських видавництв? Його менталітет який?

Відповісти на питання, кого ми будемо вважати носієм українського менталітету, можна було б, наприклад, так: український менталітет – лише в етнічних українців!  

Здавалося б, логічно. Адже й китайський менталітет лише в етнічних китайців, а італійський – в етнічних італійців.

Однак у сучасному світі "чистих" за расовим визначенням народів не існує. Саксонці добре знають, що в їхніх жилах тече більше половини польської й литовської крові. Проте це не перешкоджає їм вважати себе німцями. Жителі французької Нормандії пишаються, що їхні пращури – вікінги. Одначе вони засміють того, хто назве їх норвежцями. А от Югославія, приміром, вирішила, що головне – "національна чистота". І що з того вийшло?

Значну частину населення України становлять не українці. Однак усі її громадяни – єдине ціле. Поділяти українців на „чистих” і „нечистих” означає йти шляхом Югославії. Або нацистської Німеччини.  

У визначенні будь-якої національності расовий чинник вирішального значення не має. А щодо менталітету – й поготів. Територія сучасної України з давніх часів була великою дорогою й велетенським казаном людських сплавів. Племена й народи, які заклали основи української нації, на всіх етапах свого розвитку не перешкоджали проникненню чужої крові – своїм вважався кожен, хто погоджувався шанувати громаду, звичаї, брав участь у військовому й економічному житті суспільства.  

Якої національності давні римляни? Римської? Етруської? Латинської? Ні тієї, ні другої, ні третьої. Це були представники колосальної гримучої суміші найрізноманітніших етносів. І саме завдяки римському менталітету, а не римській нації, стали можливими великі досягнення Риму.  

 Франція навряд чи мала кращого француза, ніж Наполеон, а Польща кращого поляка, ніж Шопен. Тим часом батьки Наполеона (Карло Бонапарт і Летиція Рамоліно) – не французи, а батько Шопена – не поляк. Та й нинішній президент Франції Ніколя Саркозі – не француз. А хто за національністю Пушкін?

Про існування України в сучасному світі довідалися завдяки видатним спортсменам – Сергію Бубці, Оксані Баюл, братам Кличкам, Олегу Блохіну, Андрію Шевченку, завдяки письменникові Андрію Куркову, диригентові Роману Кофману. Ніхто з них у побуті українською мовою не спілкується. Петро Могила (Петру Мовіле) – молдаванин, Марко Вовчок (Марія Вілінська) – росіянка, колишній прем'єр-міністр України Юрій Єхануров – бурят. Що ми вирішимо – вважати або не вважати їх носіями української ментальності? А як бути з Булгаковим? Сержем Лифарем? Казимиром Малевичем, Ігорем Сікорським, Генріхом Нейхгаузом, Михайлом Жванецьким? Вони сформувалися в українському ментальному полі, однак за національністю не українці.

Тема цієї книги – не національність, а менталітет, який до національності має лише опосередковане відношення. Носієм російської ментальності є кожна людина, яка виросла в Росії або прожила в ній тривалий час. Носієм української – також є будь-яка людина, яка виросла в Україні або прожила на її території хоча б пару десятків років. Незалежно від того, якою мовою вона спілкується, така людина несвідомо увібрала енергетику корінного народу, особливості його світогляду, цінності й забобони. Смак огірка залежить не від того, де він зріс, а від того, у яку діжку він потрапив – з медом, чи то з розсолом.

Кожен може обрати собі Бога. Кожен може обрати собі національність. Навіть історію. Однак ніхто не може обрати собі менталітет.
 

 

 

Олександр Стражний
Український менталітет
Ілюзії – міфи – реальність
  
Київ,  видавницво "Книга", 2008-2009 р.